гостина
ГОСТИ́НА, и, ж., розм.
1. Перебування в гостях; гостювання.
Три дні ходу – днина гостини! (примовка);
Перший день навчання після Різдвяних канікул нагадував собою небуденну гостину (Ірина Вільде);
// Відвідини.
Тепер нова комбінація про Вашу гостину до мене: чи не було б для Вас вигодніше [вигідніше] приїхати багато раніше вистави просто в Гадяч? (Леся Українка).
2. діал. Страви і питво, якими частують гостей.
Ми до двора – в дворі співи, сміхи, гостина, музика, – се пан комісію гостить (І. Франко);
Баба приготувала гостину, дівки сіли коло хлопців, їдять, п'ють (А. Калин);
// Бенкет.
Серед радісних окликів і співів почалася гостина (І. Франко);
Пані Павловська .. справляла у себе гостину на привіт нового року (О. Маковей).
3. діал. Гостя.
[Маруся:] Частуй, частуй .. Бо тепер я, панотченьку, гостина в тебе (І. Нечуй-Левицький);
Завітала до хати пізно гостина, серед ночі свято нарядила, то вже сну не буде на мене (С. Васильченко).
○ (1) У гости́ні, у знач. присл. – у гостях.
Виїхала вона, вже більше як два тижні буде, з Петербурга, та й досі їде, мала бути у брата і в тіток в гостині по дорозі, та отож гостює й досі (Леся Українка);
(2) У (на) гости́ну, у знач. присл. – у гості.
І дома не сидиться, і робити вже годі: все б у гостину, та щоб убрання все нове та хороше на їй було (Марко Вовчок);
І як його не піти до самого автора [М. Гоголя] на гостину – вшанувати пам'ять, доторкнутись до землі його дитинства! (Ю. Яновський);
Якби я міг літати разом з птаством, До тебе прилетів би у гостину (Д. Павличко).
Словник української мови (СУМ-20)