детермінатив
ДЕТЕРМІНАТИ́В, а, ч., лінгв.
1. Особливий додатковий знак в ідеографічному письмі, що має допоміжну функцію і сприяє точнішому прочитанню основного знака.
Спочатку детермінатив уживали як допоміжний знак для розрізнення омонімів та омографів, потім також як знак-класифікатор, що вказував на поняттєву групу слова (з наук. літ.).
2. Елемент, приєднуваний до нерозкладної частини слова, звичайно до кореня, і поширений перев. в індоєвропейських мовах.
Перший із розділів монографії групується за основами, тобто детермінативами, що в праслов'янські часи були кінцем основи іменника (з наук. літ.).
3. Клас слів, поєднуваних з іменем, для вираження кількісних, класифікаційних відношень.
До детермінативів, що характеризують класифікаційні відношення, належать артиклі, вказівні, присвійні займенники (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)