дзень-дзень
ДЗЕНЬ-ДЗЕ́НЬ, ДЗЕЛЕ́НЬ-ДЗЕНЬ, ДЗЕНЬ-ДЗЕЛЕ́НЬ, виг.
1. Звуконаслідування, що означає звук від дзвеніння.
– Дзень-дзелень... дзень-дзень! Сильний, різкий дзвінок вдарив у передпокої. Чубинський аж скочив (М. Коцюбинський);
Мартинові усю ніч снилися арештанти в кайданах: суворі, худі, неголені, і в такт їхньої ходи сумовито дзвеніли кайдани: дзень-дзень, дзень-дзень... (К. Гриб).
2. Уживається як присудок за знач. дзе́нькати.
У серці дзвоники дзень-дзень... (Н. Королева);
Ідуть [словачки] тротуаром у червоних чобітках, маленькі молитовнички до грудей притискують та з-під хусток на мене тільки зирк-зирк!.. А чобітки їхні – дзень-дзень... (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)