диван
ДИВА́Н², у, ч.
1. іст. Дорадчий орган у султанській Туреччині, що складався з вищих сановників.
– Я хотів би нагадати повелителеві правовірних і всьому дивану про те, що в тилу наших військ і досі залишається Запорозька Січ (В. Малик);
– Тут відбувається рада дивану, повелителю, – прошепотів Замбул (Р. Іваничук);
Константинопольський диван .. відмовив у сприянні шведському королю (Г. Колісник).
2. літ. У літературі Близького і Середнього Сходу – поетична збірка одного автора.
Диван – це збірка віршів одного поета, які розміщені за жанрами (касиди, газелі, рубаї та ін.), а всередині кожного жанру – за алфавітним порядком рим (за останніми буквами слів, які римуються) (з наук. літ.);
Хоч як дивно, любив [Селім] поетів, сам складав вірші, написав під псевдонімом Бахші, себто Милосердний, цілий диван (П. Загребельний).
Словник української мови (СУМ-20)