дофін

ДОФІ́Н, а, ч., іст.

Спадкоємний титул феодальних володарів графств на південному сході Франції з XII ст., титул спадкоємців французького престолу з XIV ст. до 1830 р., а також особа, яка мала цей титул.

У XIV столітті графи В'єннські продали титул дофін французькій короні (з наук.-попул. літ.);

Першим дофіном Франції (спадкоємцем французької корони) став майбутній король Франції – Карл V Мудрий (з наук.-попул. літ.).

Значення в інших словниках

1. дофін — дофі́н іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. дофін — -а, ч. Від середини 14 ст. до 1980 р. – титул спадкоємців французького престолу.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. дофін — дофі́н (франц. dauphin) з 12 ст. спадкоємний титул феодальних володарів графств на південному сході Франції, з 14 ст. титул спадкоємців французького престолу, скасований в 1830 р.  Словник іншомовних слів Мельничука
4. дофін — 1349-1830, титул наступників франц. престолу; походив від графів Альбо (зображення дельфіна на гербі), які 1349 передали франц. короні свій титул та володіння (Дофіне).  Універсальний словник-енциклопедія
5. дофін — Дофі́н, -на, -нові; -фі́ни, -нів  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)