душман

ДУШМА́Н², а, ч., розм.

Член збройного формування, який воював проти урядових і радянських військ в Афганістані на боці опозиції (1979–1989).

Куля черкнула рацію на спині Андрія, і гуртом мусили залягти за валунами.., здогадались, що душманів не більше трьох, .. і виглядали смерку, коли річка зіллється з мороком (Є. Пашковський).

Значення в інших словниках

1. душман — душма́н 1 іменник чоловічого роду, істота гнобитель іст. душма́н 2 іменник чоловічого роду, істота учасник збройної боротьби проти радянських військ в Афганістані в 1980-і рр. розм., зневажл.  Орфографічний словник української мови
2. душман — -а, ч. 1》 Про члена озброєних формувань, які боролися в Афганістані проти урядових і радянських військ на боці опозиції (1979-1989 рр.). 2》 розм. Розбійник, бандит.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. душман — див. жорстокий  Словник синонімів Вусика
4. душман — ГНОБИ́ТЕЛЬ (той, хто не дає вільно жити, розвиватися, завдає матеріальних і моральних утисків кому-небудь), ПРИГНО́БЛЮВАЧ, УТИ́СКУВАЧ, ГОНИ́ТЕЛЬ, УТИ́СНИК, ДУШИ́ТЕЛЬ, ДУШМА́Н заст.  Словник синонімів української мови
5. душман — ДУШМА́Н, а́, ч., заст. Гнобитель. Дозорці тягли жили з посполитих, а вони щодень більше повставали проти своїх душманів і тікали світ за очі (Панч, III, 1956. 63).  Словник української мови в 11 томах
6. душман — Душман, -на м. Притѣснитель, угнетатель. К. НС. 70. Пресвітлий князю, ти всього не знаєш, що в тебе коять душмани козацькі.... бо дуки ці голоту зобіждають. К. Бай. 57.  Словник української мови Грінченка