елітарний
ЕЛІТА́РНИЙ, а, е.
1. Стос. до еліти (у 3 знач.), пов'язаний з нею.
Елітарні концепції мають складну внутрішню структуру (з наук. літ.);
// Власт. еліті, характерний для неї.
Який же ти після цього поет, коли боїшся і уникаєш людини, погано приховуючи власну зневагу .. до простого і душевного, нехай і не елітарного і не вишуканого, спілкування? (С. Процюк);
// Признач. для еліти.
Ти схильний вважати літературу, мистецтво речами елітарними чи “загального вжитку”? (С. Жадан).
2. Який має ознаки еліти (у 3 знач.); найкращий.
За основу означення етнопсихотипу слід брати елітарну верству, шляхту, суспільно-національних провідників як акумульовану модель середовища, що породило їх (з наук. літ.);
// Вибраний; добірний.
Елітарний відбір дітей здійснюється за спеціально розробленими методиками (із журн.);
Дворянство було, поза сумнівом, привілейованим станом, але далеко не кожен дворянин належав до елітарних груп політиків, дипломатів, військових, адміністраторів (із журн.);
Елітарні війська.
3. перен. Особливий, вишуканий.
Ю. Тарнавський загалом декларує інтелектуальну елітарну художність (із журн.).
4. рідко. Те саме, що елі́тний 2.
Елітарне насіння пшениці.
Словник української мови (СУМ-20)