задумка
ЗАДУ́МКА, и, ж., розм.
Те саме, що за́дум 1.
Спробував [Лучук] перемовлятися з Сивооком, бо дуже кортіло знати, як же той повернув його задумку, що сподівається чинити, коли допадуть його Джурилові втікачі (П. Загребельний);
Мазепа тихо сидів. Нишкло вивчав вирази облич... До читаного міг і не прислухатися, там не було нічого від його справжньої задумки, від намірів (Г. Колісник);
Була добра задумка: чіткими рядами, зберігаючи спокій і витримку, чітко і злагоджено йти на ворога (В. Чемерис).
Словник української мови (СУМ-20)