задуже
ЗАДУ́ЖЕ, присл., розм.
Підсил. до ду́же; більшою мірою, ніж звичайно або потрібно; занадто.
– Чи ви не з глузду з'їхали? – як міг спокійно мовив на те Тарас. – П'єте задуже, мабуть... (Василь Шевчук);
У лісі мулько, колеться у лісі ялицею, і листям, і крилом, задуже синім і задуже вирізьбленим (В. Стус);
– Невіста мовби й не по мені. Висока задуже (П. Загребельний);
Літають тут доволі обрані .. Хоча переміщення між островами Індонезії не так щоб задуже дороге (І. Карпа).
Словник української мови (СУМ-20)