заникати
ЗАНИ́КАТИ див. зани́кувати².
ЗАНИКА́ТИ, аю, аєш, недок., діал.
Зникати, припинятися, губитися.
Пісні й промови поступово заникали, заки табір нарешті стих, подоланий ніччю (Е. Андієвська);
В тонічній поезії деякі наголоси можуть заникати (окремі слова стають таким чином проклітиками чи енклітиками), а в інших випадках, навпаки, слово, підпорядковуючись загальному ритмові, дістає поруч із головним наголосом іще додатковий, побічний (І. Качуровський).
Словник української мови (СУМ-20)