заникати
ЗАНИ́КАТИ див. зани́кувати².
ЗАНИКА́ТИ, аю, аєш, недок., діал.
Зникати, припинятися, губитися.
Пісні й промови поступово заникали, заки табір нарешті стих, подоланий ніччю (Е. Андієвська);
В тонічній поезії деякі наголоси можуть заникати (окремі слова стають таким чином проклітиками чи енклітиками), а в інших випадках, навпаки, слово, підпорядковуючись загальному ритмові, дістає поруч із головним наголосом іще додатковий, побічний (І. Качуровський).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- заникати — I зан`икати-аю, -аєш, док. 1》 розм. Кудись подіти, покласти, заховати чи загубити без сліду. 2》 Непомітно поцупити, вкрасти. II заник`ати-аю, -аєш, недок. 1》 Заглядати, зазирати, заходити. 2》 Слабнути, згасати, щезати, гинути. Великий тлумачний словник сучасної мови
- заникати — зани́кати покласти чи заховати, не знаючи, не пам'ятаючи куди (м, ср, ст): Знову Сташко десь заникав мої старі фотокартки. От най він тільки поверне додому! (Авторка); О, вже не можу знайти робочих записів, бо Даруся на моєму столі попрятала і заникала їх, хоч вважає, що мені допомогла (Авторка) Лексикон львівський: поважно і на жарт
- заникати — Аю, -аєш, док. Сховати. І от шмона заникав (О. Ірванець). Словник сучасного українського сленгу
- заникати — (-аю, -аєш) крим., мол. Заховати від когось у потаємне місце. БСРЖ, 207; ПСУМС, 27; СЖЗ, 44; ЯБМ, 1, 359. Словник жарґонної лексики української мови