збезуміти

ЗБЕЗУ́МІТИ, ію, ієш, рідко.

Док. до безу́міти.

[Полоній:] Ось я дочку пошлю йому [Гамлету] назустріч, А ми із вами станемо за килим І попильнуємо. Як він її Не покохав і не збезумів з того, То хай я буду мужиком, стайничим, А не державним радцем (Л. Гребінка, пер. з тв. В. Шекспіра);

* У порівн. Люди, наче збезумівши, мчать і мчать кудись крізь зливи й тумани, охоплені шалом гонитви (О. Гончар).