здурніти
ЗДУРНІ́ТИ, і́ю, і́єш, док., розм.
1. Док. до дурні́ти.
– З нашого міста .. виходили колись дуже мудрі люди, поети, біскупи, навіть міністри, воно що лиш з тої пори, як утворили раду повітову, нараз здурніло (Б. Лепкий);
Вийшло на те, що Ориська здурніла і теж вже путала дійсне з уявним (Ірина Вільде).
2. перен., рідко. Набути ознак розумової обмеженості, дурості (перев. про обличчя людини та його риси).
Фантазія моя розігралась, я боявся, що у мене здурніє обличчя і вона помітить (Л. Костенко).
Словник української мови (СУМ-20)