злоріка
ЗЛОРІ́КА, и, ч. і ж., розм.
Той (та), хто говорить зле, погане про інших, злословить про кого-, що-небудь.
– Нещастя станеться сю ніч, пом'янете мене. – От, Бог послав злоріку нам, – тихо мовила бабуся (Ганна Барвінок);
Принесла [Роксолана] з собою чистість, перед якою вмовкали найбільші злоріки (П. Загребельний);
Злобу у серці плекає злоріка (В. Багірова);
“Хіба спроможний він уявити, що таке жертва? Скажи, на зло йому скажи про мою зневагу до всіх злорік” (Д. Паламарчук, пер. з тв. Стендаля).
Словник української мови (СУМ-20)