1. Словник української мови у 20 томах

злоріка

ЗЛОРІ́КА, и, ч. і ж., розм.

Той (та), хто говорить зле, погане про інших, злословить про кого-, що-небудь.

– Нещастя станеться сю ніч, пом'янете мене. – От, Бог послав злоріку нам, – тихо мовила бабуся (Ганна Барвінок);

Принесла [Роксолана] з собою чистість, перед якою вмовкали найбільші злоріки (П. Загребельний);

Злобу у серці плекає злоріка (В. Багірова);

“Хіба спроможний він уявити, що таке жертва? Скажи, на зло йому скажи про мою зневагу до всіх злорік” (Д. Паламарчук, пер. з тв. Стендаля).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. злоріка — злорі́ка іменник чоловічого або жіночого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. злоріка — Лихослов, лайливець. Словник синонімів Караванського
  3. злоріка — див. злий Словник синонімів Вусика
  4. злоріка — -и, ж. Те саме, що злорадник. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. злоріка — Злоріка, -ки гл. Злословящій. К. ПС. 50. Блажен... хто стежку грішників минає, серед злоріків не сідає. К. Псал. 1. Словник української мови Грінченка