качиний
КАЧИ́НИЙ, а, е.
Прикм. до ка́чка¹.
Вишукав я тут качине гніздечко і дуже пильнував (Марко Вовчок);
Дівчина кидала з миски зерно й кавалочки хліба у галасливу юрбу, і там, де вони падали, одразу здіймався ґвалт на всіх курячих, гусячих і качиних мовах (Л. Старицька-Черняхівська);
З-за густих заростів очерету, куги та верболозу доносилися пташині голоси: качине крякання, гусяче ґелґотання та ячання лебедів (В. Малик);
// Такий, як у качки.
До чаю вийшла з кімнати Маня, заспана, апатична, невесела. Вона перейшла світлицю качиною, неначе старечою ходою й сіла біля матері (І. Нечуй-Левицький);
Він важкодум, з грубим широким обличчям і качиним розплесканим носом (О. Гончар);
Усі семеро були майже на одне лице – кругловиді, смагляві, з качиними носами й лискучими очима (В. Шкляр).
Словник української мови (СУМ-20)