квилити

КВИЛИ́ТИ, лю́, ли́ш, недок.

1. Жалібно стогнати, стиха плакати.

І квилить, плаче Ярославна В Путивлі рано на валу (Т. Шевченко);

* Образно. Не квиліть, не причитайте над мистецтвом (В. Еллан-Блакитний);

// Плачучи, тихенько пищати (про дитину).

Вірте мені або ні, але відколи в колисці стало щось квилити, то в мене ніби якісь резервні сили пробудились (Ірина Вільде).

2. Видавати звуки, що нагадують плач (перев. про птахів).

Обнялись, як голуб'яточка, і пішли собі; а над ними так і в'ється чайка,.. і квилить, і кигика (О. Стороженко);

Вив вітер осінній, квилили сичі... (І. Нехода);

Небо осіннє час од часу хрипло кашляло в сірі хустинки хмар і вітер жалібно квилив навздогін бузькам (Ю. Винничук);

* Образно. І чого ти, серце моє, квилиш мені в грудях, як покинена пташка? (В. Стефаник).

3. перен. Видавати жалібну мелодію (про музичний інструмент).

Скрипки квилили, мов чайка (І. Франко);

Десь на кутку розливала жалобу трембіта. Вона квилила й квилила, повідаючи людям ще про одну смерть (С. Скляренко).

Значення в інших словниках

1. квилити — квили́ти дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. квилити — Стогнати, скиглити; (- собак) скавуліти, скімлити; (- людей — ще) плакати; (- звірів) вити, завивати; (- дитину) пищати.  Словник синонімів Караванського
3. квилити — див. журитися; плакати  Словник синонімів Вусика
4. квилити — -лю, -лиш, недок. 1》 Жалібно стогнати, стиха плакати. || Плачучи, тихенько пищати (про дитину). || перен. Видавати жалібну мелодію (про музичний інструмент). 2》 Жалібно кричати (перев. про птахів).  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. квилити — ПЛА́КАТИ (лити сльози з горя, від болю тощо), РЮ́МАТИ розм., РЮ́МСАТИ розм., СЛИ́НИТИ зневажл., НЮ́НИТИ зневажл., НЮ́НІ РОЗПУСКА́ТИ зневажл., СКВИ́РИТИ діал., СКВИ́РИТИСЯ діал.; РИДА́ТИ, РЕВІ́ТИ розм., РЕВТИ́ розм., ВИ́ТИ розм., РОЗЛИВА́ТИСЯ розм.  Словник синонімів української мови
6. квилити — Квили́ти, -лю́, -ли́ш, -ли́ть, -ля́ть  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
7. квилити — КВИЛИ́ТИ, лю́, ли́ш, недок. 1. Жалібно стогнати, стиха плакати. І квилить, плаче Ярославна В Путивлі рано на валу (Шевч., II, 1953, 336); Не квиліть, не причитайте над мистецтвом (Еллан, II, 1958, 63); // Плачучи, тихенько пищати (про дитину).  Словник української мови в 11 томах
8. квилити — Квилити, -лю́, -лиш гл. 1) Плакать, стонать. І квилить-плаче Ярославна. Шевч. І росло ж воно трудно та болезно: усе нездужає та квилить. МВ. ІІ. 48. 2) Кричать, преимущественно жалобно (о звѣряхъ, птицахъ).  Словник української мови Грінченка