кельти

КЕ́ЛЬТИ, ів, мн. (одн. кельт, а, ч.; ке́льтка, и, ж.).

1. Племена індоєвропейської мовної групи, які на початку І тис. до н. е. населяли басейни річок Сени, Рейну, Луари, верхнього та середнього Дунаю.

Давні кельти відганяли злих духів, б'ючи в калатала, танцюючи у страшних масках. Тепер, навпаки, з цього роблять розвагу, шабаш усілякої чортівні, парад скелетів (Л. Костенко);

Образ Священного Дерева – символу життя – германці запозичили у кельтів (О. Шугай);

Англійська нація склалася в результаті змішання кельтів з німецькими племенами – англами та саксами, а також із норманами (з навч. літ.).

2. Люди, які належать до народів кельтської мовної групи.

Корчмар, рудий носатий кельт, задоволений тим, що в його заклад завітали такі блискучі молоді лицарі, вкинув у склянки з товстим дном по дві кульки льоду і налив трохи більше половини жовтого напою (В. Кожелянко).

Значення в інших словниках

1. кельти — -ів, мн. (одн. кельт, -а, ч.; кельтка, -и, ж.). Племена індоєвропейської мовної групи, які на початку I тис. до н. е. населяли басейни річок Сени, Рейну, Луари, верхнього та середнього Дунаю.  Великий тлумачний словник сучасної мови
2. кельти — Група індоєвроп. племен, що у I тис. до н.е. просувалися з берегів Райну, Майну та верхнього Дунаю на зх., пд. та сх.; завоювали Ґаллію (в тому числі Передальпійську- теп. Пн. Італія), а також Британські острови; на Піренейському півостр.  Універсальний словник-енциклопедія
3. кельти — Ке́льти, -тів; ке́льтський, -ка, -ке  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
4. кельти — КЕ́ЛЬТИ, ів, мн. (одн. кельт, а, ч.; ке́льтка, и, ж.). Племена індоєвропейської мовної групи, які на початку І тисячоліття до нашої ери населяли басейни річок Сени, Рейну, Луари, Верхнього та Середнього Дунаю.  Словник української мови в 11 томах