келія
КЕ́ЛІЯ, ї, ж.
Житло ченця або черниці (окрема кімната в монастирі або будиночок).
Іде чернець у келію Меж стіни німії Та згадує літа свої, Літа молодії (Т. Шевченко);
Вона не забула своєї келії, тісної та тихої, як домовина (М. Коцюбинський);
Софія звеліла їм [монашкам] розходитися по келіях і ніде на подвір'ї не стояти (І. Микитенко);
Ігумен закликав Сивоока до своєї келії, посадив на грубий дерев'яний стілець (П. Загребельний);
// перен. Невелике робоче приміщення, де працює одна особа.
Нікого не дивувало, що десь там, сидячи в своїй келії, худенька емтеесівська радистка непокоїлася за колгоспні хліба, хоч трудодень їй не писався, хоч сама вона не орала й не сіяла... (О. Гончар);
Видавець не кривив душею, на людей у своїй подвійній келії чекав з радістю. І часто пропонував вино (Олекса Ізарський);
// перен., жарт. Невелика кімната самітної людини.
– Тепер, мабуть, буде кому подарувати букет, – сказав Чепель .. – А то лежать осінні листочки в капітанській келії без діла (О. Донченко).
Словник української мови (СУМ-20)