келія
КЕ́ЛІЯ, ї, ж. Житло ченця або черниці (окрема кімната в монастирі або будиночок).
Іде чернець у келію Меж стіни німії Та згадує літа свої, Літа молодії (Шевч., II, 1963, 55);
Вона не забула своєї келії, тісної та тихої, як домовина (Коцюб., II, 1955, 119);
Софія звеліла їм [монашкам] розходитися по келіях і ніде на подвір’ї не стояти (Мик., II, 1957, 270);
// перен., жарт. Невелика кімната самітної людини.
— Тепер, мабуть, буде кому подарувати букет,— сказав Чепель.. — А то лежать осінні листочки в капітанській келії без діла (Донч., VI, 1957, 511).
Словник української мови (СУМ-11)