кеп
КЕП, а, ч.
1. розм. Те саме, що ду́рень 1.
Було б не кпити з Микити, бо Микита й сам кеп (прислів'я);
Сказав йому кеп єсь [ти є кеп], а він і зуби стяв (Номис);
Але хіба тому кепові, Борисові, знайоме хоч би почуття звичайного жалю? (В. Підмогильний).
2. заст. Назва гри в карти; дурень (у 2 знач.).
Які ж були до карт охочі, То не сиділи дурно тут; Гуляли часто до півночі .. У памфиля, в візка і в кепа (І. Котляревський).
3. розм. Те саме, що капіта́н 1, 2.
– Він мене вперто величає капітаном, – посміхнувся професор .. – І хоч скільки йому втовкмачую, що ніколи капітаном не був і вже не буду, а він своє: кеп та кеп (В. Чемерис).
4. розм. Те саме, що ке́пі.
Не запримітив мічман й американського прапора над козирком мого кепа, якого я, ніби знічев'я, зняв з голови й заховав під сидіння (М. Вінграновський).
Словник української мови (СУМ-20)