кират

КИ́РА́Т, а, ч., заст.

Пристрій, за допомогою якого кінь або віл, рухаючись по колу, приводить у дію обертальні частини молотарки, січкарні й т. ін.; кінний привід.

Роблять людиська, як ті коні в кираті, довбають святу земленьку (І. Франко);

А воно [чортеня] довкола него [нього] як у кираті бігає та мемекає, ме та ме! Чисто як вівця (Б. Лепкий);

Він якось виманив на двір Хведота [Федота], і перше, що вони видумали, це почали крутити кирата молотарки (У. Самчук);

До Теклi пiд вiкна мене вже не раз навертало. Вона спiває, ходячи в хатi по колу, наче запряжена в кират: заклавши за спину руки, згорбившись i виставивши вперед усмiхнено-скривлене обличчя (Р. Андріяшик).

Значення в інших словниках

1. кират — Ки́рат: — кінна молотарка [9;IV] — Кират (польсь. kierat, нім. Kehrrad) є тільки кінським приводом, а не «кінною молотаркою», як сказано в поясненні (531). [MО,IV] — кират (250)<�пол. kierat — кінний привід; [MО,VI]  Словник з творів Івана Франка
2. кират — ки́ра́т іменник чоловічого роду пристрій для перенесення тяглової сили коней або волів до обертальних частин молотарки, січкарні тощо; кінний привод арх.  Орфографічний словник української мови
3. кират — КИ́РА́Т, а, ч., заст. Устаткування для перенесення тяглової сили коней або волів до обертальних частин молотарки, січкарні тощо; кінний привод. Роблять людиська, як ті коні в кираті, довбають святу земленьку (Фр.  Словник української мови в 11 томах