кирилиця

КИРИ́ЛИЦЯ, і, ж.

Одна з двох абеток старослов'янської мови, що є основою деяких абеток, перев. слов'янських мов, у тому числі української.

Писано кирилицею, може, десь у Підкарпатті, тобто на території сучасної України (П. Загребельний);

За мене пише комп'ютер – кирилицею, латинкою, яким завгодно шрифтом, .. але мій почерк розсипався, від невжитку атрофувався, графологу тут уже нічого робити (Л. Костенко);

Забуваю кирилицю. Звідси й помилки (Ю. Іздрик);

– Ми неодмінно зустрінемось, – каже він, ретельно записуючи її адресу латиницею і кирилицею (І. Карпа);

* Образно. Я знов молюся до пера, я знов пера покірний в'язень. Кирилиці сад вертоград повився золотою в'яззю (І. Калинець).

Значення в інших словниках

1. кирилиця — Азбука; письмо українських книг в Галичині до 70-х років XIX в. [XI]  Словник з творів Івана Франка
2. кирилиця — кири́лиця іменник жіночого роду  Орфографічний словник української мови
3. кирилиця — -і, ж. Одна з двох абеток старослов'янської мови, що лягла в основу давньоруського (а згодом українського, російського та білоруського) алфавіту.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. кирилиця — • кирилиця - один з двох (див. глаголиця) давньослов'янських алфавітів. Названа на честь творця слов'ян. писемності Кирила (див. Кирило і Мефодій). Більшість учених вважає, що Кирило бл. 863 створив для старослов'янської мови глаголицю, яку в давнину наз.  Українська літературна енциклопедія
5. кирилиця — Одна з двох найдавніших слов'янських азбук; вважається створеною у колі учнів Кирила і Мефодія у IX-X ст. на основі грец. маюскульного письма; найдавніші пам'ятки з Х ст.  Універсальний словник-енциклопедія
6. кирилиця — КИРИ́ЛИЦЯ, і, ж. Одна з двох абеток старослов’янської мови, що лягла в основу давньоруського ( а згодом російського, українського та білоруського) алфавіту.  Словник української мови в 11 томах