киснути
КИ́СНУТИ, рідко КИ́СТИ, сну, снеш; мин. ч. кис, ла, ло і ки́снув, нула, ло; недок.
1. тільки 3 ос. Ставати кислим (у 1, 2 знач.).
Три неділі кваша кисла, Та й не викисла (П. Чубинський);
Коли огірки киснуть, розсіл мутніє – тривалість залежить від температури в приміщенні: що холодніше, то триваліший процес (з навч. літ.);
Квас кисне.
2. перен., розм. Проводити час бездіяльно, одноманітно, нудьгуючи.
От учора була райська днина, а тут сиди дома та кисни при ясновельможній пані (Леся Українка);
Така гарна ніч, що гріх киснути в хаті (Б. Лепкий);
// Бути в пригніченому стані; журитися, сумувати.
Дарма що так, а був [Лукаш] веселий, ускочивши, махав руками й вигукував: – Здрастуйте вам! Чого киснете? (Б. Грінченко);
Читай, пиши, гуляй – тільки не турбуйся, не сумуй, не кисни (М. Коцюбинський);
Терентій поснував по подвір'ї, .. зайшов до хати, щось буркнув Дарині, яка все кисла після смерті дитини (М. Стельмах).
3. розм. Довго мокнути (звичайно у воді).
Нема нашого верховода.., подався на свою сторону, а шкури киснуть (Панас Мирний);
Якось він просидів у криниці півдня, киснучи в воді (Ю. Яновський);
Наташа згадала, що забула покласти нове мило – залишок зеленого брусочка вже другий день киснув у мильничці (С. Андрухович).
◇ Аж молоко́ ки́сне див. молоко́;
(1) Ки́снути в горі́лці, зневажл. – постійно пиячити, надмірно вживати алкогольні напої.
По панських дворах вони [дворові] позвикали в горілці киснути (Панас Мирний);
(2) Ки́снути в чорни́лі, зневажл. – бути чиновником, канцеляристом.
Сміються [землячки] та лають Батьків своїх, що змалечку Цвенькать не навчили По-німецькій – а то тепер І кисни в чорнилах! (Т. Шевченко).
Словник української мови (СУМ-20)