клан
КЛАН, у, ч.
1. іст. Родова громада, рід (спочатку в кельтських племен).
Усі досвідчені моряки, всі родом з графства Думбартон, усі діти орендарів, вони створили на борту яхти справжній клан завзятих шотландців (Т. Воронович, пер. з тв. Ж. Верна);
Найкращий в клані чоловік Був Дональд, мій шугай (М. Лукаш і В. Мисик, пер. з тв. Р. Бернса);
Представники сарматського та меотського свiту вливалися до масиву пiзнiх скiфiв, але деякi племена, клани або громади сарматiв оселялися окремо (з наук. літ.);
// жарт. Родина, сім'я.
Прости, що зараз тут кінчу .. Бувай здорова, люба, дорога мамочко! Міцно цілую тебе і весь наш клан (Леся Українка).
2. перен. Група осіб, об'єднаних родинними або іншими зв'язками, які мають спільні інтереси, перев. корисливі, недобрі.
Високого казнокрада беруть під варту, ведуть слідство – й злодія випускають на волю за недостатністю доказів, бо спрацьовує кругова порука скорумпованого клану (Є. Гуцало);
Сучасна соціологія звертає увагу на формування владних кланів, зрощення їх із криміналом (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)