класицизм
КЛАСИЦИ́ЗМ, у, ч.
1. Напрям в європейському мистецтві XVII – початку XIX ст., суть якого полягала в наслідуванні мистецтва Стародавньої Греції, Риму й чіткому дотримуванні системи визначених правил і прийомів відтворення дійсності.
Феофан Прокопович навчався в славній тоді Римській академії, де вчився філософії й богословію, і там він й виховався на найкращих зразках класицизму та гуманізму (І. Огієнко);
Звідси, з панського дому, вибудуваного в стилі класицизму, на старому фундаменті, поширювались всілякі чутки, що, побувавши на кількох язиках, ставали зовсім неправдоподібними (Г. Пагутяк);
З усією силою класицизм виявив себе в архітектурних творах Андреа Палладіо (з наук.-попул. літ.).
2. Тип, манера художньої творчості, що характеризується стрункою виразністю, ясністю, закінченістю, гармонією між формою та змістом.
Класицизму Гете протистояв романтизм, що зароджувався, а також бароко (з навч. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)