клубочитися
КЛУБОЧИ́ТИСЯ, и́ться, недок.
1. Підійматися, зніматися клубами (див. клуб² 1); клуботатися.
Маланка встає, низько вклоняється, немов образам, i дивиться услiд, як клубочиться за бричкою позолочений сонцем пил (М. Коцюбинський);
Стерні й досі горіли, і моторошно було дивитись, як стелеться, клубочиться по улоговині важкий рудаво-червоний дим (О. Гончар);
Вдалині клубочилися чорно-багряні хмари, що їх час від часу прорізували і освітлювали блискавиці (В. Малик);
Туман клубочився й пінився, долина була ним сповита, годі було щось розгледіти (Ю. Винничук);
На протилежному від нас боці клубочився густезний чагарник (Любко Дереш);
// Текти, вируючи, підіймаючись хвилями (про море, річку, струмок і т. ін.).
Клубочилась [річка] піною і з розгону била в чорну скелю (О. Донченко).
2. перен. Бурхливо, сильно виявлятися (про думки, почуття і т. ін.).
На дні дитячих душ клубочилося темне почуття провини, однак свідомість побоювалася зірвати з неї останню заслону (І. Франко);
Язиком Михайло Бова каявся, а в серці клубочилася ненависть (Д. Ткач);
Думки його клубочились, підштовхували одна одну, план виникав за планом, намір за наміром (А. Хорунжий);
Далекi образи спiшать менi в безсоннi: клубочаться, хвилюються, кричать... (М. Вінграновський);
Султан і в гадці не мав, що в Роксоланиній голові клубочаться такі безжальні думки (П. Загребельний).
Словник української мови (СУМ-20)