клубочитися

КЛУБОЧИ́ТИСЯ, и́ться, недок.

1. Підійматися, зніматися клубами (див. клуб² 1); клуботатися.

Маланка встає, низько вклоняється, немов образам, i дивиться услiд, як клубочиться за бричкою позолочений сонцем пил (М. Коцюбинський);

Стерні й досі горіли, і моторошно було дивитись, як стелеться, клубочиться по улоговині важкий рудаво-червоний дим (О. Гончар);

Вдалині клубочилися чорно-багряні хмари, що їх час від часу прорізували і освітлювали блискавиці (В. Малик);

Туман клубочився й пінився, долина була ним сповита, годі було щось розгледіти (Ю. Винничук);

На протилежному від нас боці клубочився густезний чагарник (Любко Дереш);

// Текти, вируючи, підіймаючись хвилями (про море, річку, струмок і т. ін.).

Клубочилась [річка] піною і з розгону била в чорну скелю (О. Донченко).

2. перен. Бурхливо, сильно виявлятися (про думки, почуття і т. ін.).

На дні дитячих душ клубочилося темне почуття провини, однак свідомість побоювалася зірвати з неї останню заслону (І. Франко);

Язиком Михайло Бова каявся, а в серці клубочилася ненависть (Д. Ткач);

Думки його клубочились, підштовхували одна одну, план виникав за планом, намір за наміром (А. Хорунжий);

Далекi образи спiшать менi в безсоннi: клубочаться, хвилюються, кричать... (М. Вінграновський);

Султан і в гадці не мав, що в Роксоланиній голові клубочаться такі безжальні думки (П. Загребельний).