клюка
КЛЮ́КА, и, ж., діал.
Ковінька (у 1 знач.).
Мов стара бабусенька з клюкою, Будова вся пригнулась до землі (М. Старицький);
До ріки побрела отара товару. Виліз заспаний санаторійний дурень .. Підбіг до ялової й почав ударяти по ній клюкою (М. Хвильовий);
Доки він виламував клюку – палицю з гачком на кінці, доки обмацував нею дно, доки зумів зачепити шльопанці й повитягати їх на берег, минуло добрих півгодини (І. Андрусяк).
Словник української мови (СУМ-20)