кобила
КОБИ́ЛА, и, ж.
1. Самиця жеребця.
Готова дуга й удила, недостає тільки візочка та кобили (народний жарт);
Стриножені жеребці дзвінко іржали біля кобили (О. Довженко);
Нестеренко i його кобила видаються здалека як велетенський силует чорного центавра (Б. Антоненко-Давидович);
Кінця не видно ярмаркові. Там, чути, циган розхвалює якусь шкапу: – Добра кобила! День біжить – три дні лежить! Море перескочить – хвоста не замочить! (О. Гончар);
* У порівн. – Вранці буджу, буджу, кричу, кричу, а вона [невістка] вивернеться на полу, здорова, як кобила, та тільки сопе... (І. Нечуй-Левицький).
2. перен., вульг. Про високу на зріст огрядну жінку.
– Якби вона [Марта] не була така майстерна в роботі, – казала не раз мама, – то я б і однієї години не держала при домі оту циганську кобилу (Панас Мирний);
– Сусідоньки! Давайте, голубоньки, зборемо її [Олену] гуртом. Я сама не в силах шелихвістку повалити. Здорова кобила! (О. Ковінька);
У Дарці не було сумніву щодо Банзая. Особливо, після того, як вона ночувала в нього вдома. Коли ті кобили з гуртожитку прогнали її (Любко Дереш).
3. Те саме, що кінь 3.
Ще, правда, були в степу, крім ракет, спортивний “козел”, “кобила”, волейбольний майданчик (О. Гончар).
4. іст. Лава, на якій тілесно карали засуджених.
Все добро пропало! Ані щетинки не осталось, Пропав і я; та не в шинку, А на кобилі (Т. Шевченко);
Кат положив її [Солоху] на кобилу й почав прив'язувати голову, руки й ноги (Панас Мирний).
5. рідко. Те саме, що ко́зла 2, 3.
Пропонується конструкція розкладної кобили для коління дров (з Інтернету).
Словник української мови (СУМ-20)