ковила
КОВИЛА́, и́, ж.
Трав'яниста степова рослина родини злакових із вузькими листками та квітками, зібраними в пухнасту волоть; тирса (див. ти́рса²).
А по степу-долині ковила сивіє, А скрізь по ковилі свистун-вітер віє! (з народної пісні);
В ті лихолітні роки тисячі й тисячі козацьких голів падали в ковилу та пирії, якими поросли українські поля (Ю. Мушкетик);
Везуть Марусю за далекі гони, за сиве море тої ковили (Л. Костенко);
* У порівн. На грачиному, довгоносому обличчі дядька Сави пухнасті вицвілі вуса схожі на степову ковилу, що міниться сивими полисками на пружному леготі (Є. Гуцало).
Словник української мови (СУМ-20)