кодло
КО́ДЛО, а, с., зневажл.
Рідня, нащадки, рід.
Досталося й Одарці, її батькові й матері, погоничам, наймичкам, з усім їх родом і кодлом (І. Нечуй-Левицький);
Бідняцькі нащадки чи то боялися приступитись до дівчини, чи гребували панським кодлом (Ю. Збанацький);
// перен., фам. Група людей, об'єднаних спільною ознакою (належністю до певного суспільного прошарку, організації або за віком, особистими якостями тощо); плем'я.
[Пріська:] Я таки зроду не з полохливого кодла (М. Кропивницький);
Баби та й дівчата знову почали хлипати, але Омелько Корсак глянув на них.. – і жіноцьке кодло притихло (Ю. Смолич);
Тарас збагнув, що перебрав, картаючи цю врешті-решт порядну, м'яку людину за зло, содіяне всім панським кодлом (Василь Шевчук);
// Зграя, стадо (про тварин).
Заскрекотіла сорока. Почувши її, на цвинтарний її голос позліталося з лісосмуг ціле сороче кодло (М. Вінграновський).
(1) Відьо́мське (ді́дькове, і́родове і т. ін.) ко́дло:
а) про нечисту силу.
Певно, що вона відьомського кодла і що вона панича якимсь зіллям причарувала. Бо що в неї хорошого? (М. Кропивницький);
[Килина:] Я з кодлом лісовим не накладаю так, як твій рід! (Леся Українка);
б) (лайл.) уживається для вираження незадоволення, обурення і т. ін. стосовно родини, групи людей або окремої особи.
Звісно, дідькове кодло, як ті великі пани, не турбується втратою, бо гроші не зароблені (Марко Вовчок);
[Чорт:] Чого регочете, бісівське кодло? (Є. Кротевич);
– Швейку, тварюко, іродове кодло. Заткніть писок. Або ви нечуваний негідник, або верблюд і безглуздий ідіот (С. Масляк, пер. з тв. Я. Гашека).
Словник української мови (СУМ-20)