кокотка
КОКО́ТКА, и, ж., заст.
Жінка легкої поведінки, яка живе на утриманні свого коханця.
– Я не ремісник, я панич. Люблю пси, коні і кокоток (І. Франко);
– Так діти “порядних” буржуазних родин не поводяться з незнайомими людьми. Кокотки теж мають іншу манеру зачіпати мужчин (В. Винниченко);
– Що з вами? – запитую я. – На якій мові ви говорите? На мові паризьких кокоток? (М. Хвильовий);
* Образно. Він [граф Вітте] був спочатку закоханий в самодержавство, неначе у чисту фею, але потім виявилося, що то була не фея, а підмальована кокотка (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)