кома
КО́МА¹, и, ж., лінгв.
Розділовий знак, що має форму гачка (,); уживається для відокремлення слів, словосполучень і речень.
Читайте Од слова до слова, Не минайте ані титли, Ніже тії коми, Все розберіть... (Т. Шевченко);
Злита з хвостиком ця крапка, невелика, власне, лапка. Робить паузу, всім знайома. Як вона зоветься? (Кома) (Д. Білоус);
Розставляючи у реченні коми, слід перш за все орієнтуватися не на інтонацію, а на будову речення, тому що не завжди там, де пауза, ставиться кома, і не завжди там, де кома, робиться пауза (з навч. літ.).
КО́МА², и, ж., мед.
Стан глибокого пригнічення функцій центральної нервової системи, що характеризується повною втратою свідомості, реакцій на зовнішні подразники і розладом життєво важливих функцій організму.
Кома може виникати при інсульті, цукровому діабеті, гепатитах, уремії, епілепсії, отруєннях (в тому числі алкоголем), деяких інфекційних хворобах, тяжких черепно-мозкових травмах, пухлинах головного мозку тощо (з навч. літ.);
Я чув, що при діабеті буває кома, але уявлення про неї мав дуже неясне (М. Трублаїні);
Усі музиканти кинулись до нього. Вода, штучне дихання, швидка допомога, лікар, уколи, ноші, шпиталь... Кома (Ю. Покальчук);
Анатолій так і не вийшов з коми (А. Кокотюха).
Словник української мови (СУМ-20)