комар
КОМА́Р, а́, ч.
Кровосисна комаха ряду двокрилих із тонким довгастим тільцем і хоботком.
Кусає комар до пори (Номис);
– Ой, чи хутко ви там? Тут комарі заїдають, – протягла немов заспаним голосом Зоня (Леся Українка);
В малесенькій тісній халупці було вогко і трохи душно. Почали докучати комарі і дрібнюсінька мошка (І. Багряний);
Рятуючись від комарів, що густо дзвеніли над головами, заробітчани взялися розкладати багаття (О. Гончар);
– До лісу, в кущі! – гукнув Славко. – Там вони не кусатимуть! Продеремося крізь хащі – комарі відстануть! (О. Бердник).
◇ Задуши́ти [в пу́зі] комара́ див. заду́шувати;
(1) [І] кома́р но́са не підто́чить – не буде до чого причепитися, прискіпатися.
– Я з своїм активом зроблю все так, що комар носа не підточить (В. Речмедін);
– Не в тім питання, що з ним [Давидом] зробити, а як зробити? Щоб і комар носа не підточив (А. Головко);
Документи різні підготуйте, щоб і комар носа не підточив (М. Стельмах);
Їдя́ть його́ (її́, тебе́ і т. ін.) му́хи [з комара́ми] див. му́ха;
Придави́ти (придуши́ти) комара́ (кома́рика) див. прида́влювати;
Як у горобця́ (у комара́) див. горобе́ць.
Словник української мови (СУМ-20)