комин
КО́МИН, а, ч.
1. Передня (нижня) частина димоходу варистої печі.
[Софія:] От побачите, мамо, як я комин розмалюю (І. Карпенко-Карий);
Він стояв, заплющивши очі, біля теплого комина й, далебі, дрімав (І. Багряний);
Федоська запалила і поставила на припічку, під комином, тріскучу скалку (М. Олійник);
Коли я увiйшов з сiней з дровами, молодиця, стоячи на печi, тягнула з-за комина корито (Р. Андріяшик).
2. Канал з вогнетривкого матеріалу для виходу диму з печі, груби в повітря; димохід.
Каганець чадів. У комині гудів осінній вітер (О. Донченко);
Золотаво-рожеві язики полум'я облизують закіптявілий уже низ комина, сягають отвору печі, розгойдують загуслу по кутках кімнати темряву (Є. Доломан);
Небавом у печі застрибав вогонь. Дим під комин заклубочився, теплом дихнули челюсті (І. Нижник).
3. Горішня частина димоходу над дахом якої-небудь будівлі; димар.
Два височезні комини стриміли до неба (І. Франко);
Господарі вертаються з роботи.., а нишком поглядають на димок, що в'ється понад комином низеньким (Леся Українка);
Над комином у віконці стояв ясний молодик (В. Підмогильний);
У селі дим вставав над коминами (Л. Первомайський).
Словник української мови (СУМ-20)