кондикція

КОНДИ́КЦІЯ, ї, ж., заст.

У римському праві – абстрактний особистий позов у формулярному процесі, спрямований на певну грошову суму або річ.

У класичному праві набула поширення кондикція про повернення украденого, яка подавалася, поряд із штрафною кондикцією, лише власникові речі й переходила до спадкоємців (з наук.-попул. літ.);

До кондикції вдавалися також у випадках неправомірного збагачення однієї особи за рахунок іншої (з навч. літ.).