кондукт

КОНДУ́КТ, у, ч., муз.

Середньовічна пісня латинською мовою (перев. на духовну (християнську) тему).

Ранні кондукти – одноголосні, написані в строфічній формі (іноді з рефреном) (з наук. літ.);

Кондукти трапляються в нотних рукописах і музично-теоретичних трактатах переважно французького походження в XII–XIV ст. (з наук.-попул. літ.);

Зацікавлення кондуктом згасло до середини XIII ст., імовірно, у зв'язку з бурхливим розвитком жанру мотету (з навч. літ.).

Значення в інших словниках

1. кондукт — -у, ч. Жанр вокальної музики західноєвропейського середньовіччя.  Великий тлумачний словник сучасної мови
2. кондукт — (від лат. conduco — веду, супроводжую) — жанр західноєвропейської вокальної музики, який з’явився близько 1140 р. та належав до нелітургійних і світських багатоголосних композицій. Витіснений з вживання мотетом.  Словник-довідник музичних термінів