конечне
КОНЕ́ЧНЕ, КОНЕ́ЧНО, заст.
Присл. до коне́чний; конче.
Юрій Ярославович дуже просився, висилаючи з города послів до Ізяслава, щоби погодився з ним, але Ізяслав не хотів того, бо конечно хотів відібрати йому Турів (з легенди);
Звір, не маючи іншого виходу, мусив конечно попастися в їх руки і на їх ратища (І. Франко);
Він [спокій] мені був конечне потрібний після втоми сього дня (Леся Українка);
Страшно, але як конечно, то нiчого не вдiєш (Б. Лепкий);
Хоч раз на рік, а вже конечне скличе Сусідів він і родичів своїх На верхогони (М. Рильський).
Словник української мови (СУМ-20)