конечний
КОНЕ́ЧНИЙ, а, е, заст.
Конче потрібний; обов'язковий, неодмінний.
Праця – се не тілько твердий обов'язок чоловіка, але прямо условина [умова] його життя, конечна для життя так, як повітря до дихання (І. Франко);
Зігварт .. вмів лише три, конечні для кожної “вихованої людини” речі: по-мистецьки їздити верхи, бездоганно розрізувати печеню й гарними великими літерами підписувати своє наймення (Н. Королева);
Вiн кляв своє воєнне щастя. Се не значило, однак, що вiн не вiрив у своє щастя чи вiрив у конечне щастя ворога (О. Довженко).
Словник української мови (СУМ-20)