конечний
Коне́чний.
1. Нагальний, пекучий, необхідний (про потреби, завдання, тощо). Згадане рішене скарбової адміністрацій подав виділ краєвий всім виділам повітовим до відомости з порученєм звернути увагу громад на конечну потребу, щоби властителі ґрунтів у власнім інтересі відповіли, як належить, обов’язкови згаданих донесень (Б., 1895, 20, 1).
2. Необхідний, потрібний для чогось, когось, обов’язковий. Здогади — се конечні кроки при вишукуваню чогось певного, і майже все те, що тепер зветь ся теориєю (наукою), було колись гіпотезою (здогадом) (Канюк, 1911, 49)
// пол. konieczny — необхідний, обов’язковий.
Українська літературна мова на Буковині в кінці XIX — на початку XX ст.