коноплина
КОНОПЛИ́НА, и, ж.
1. Одне стебло конопель.
Стоїть дубина, на дубині соснина, на соснині коноплина, а на коноплині глина, а в глині капустина, а в капустині свинина (загадка);
Між капустою пишалася темно-зелена коноплина (І. Франко);
* У порівн. Така втомлена йшла [черниця], що вітер нею, мов коноплиною, хитав (Б. Лепкий);
Мені стало страшно, бо любив її [Грету] – струнку, мов коноплина, жону, з чорним волоссям (Р. Іваничук).
2. Насінина конопель.
– Кумова баба чула од свахи, що та сама бачила, як коноплі мочила, що нема куди через тую качву коноплини ткнути! (Остап Вишня);
* Образно. – Марто, батьки дома? – витираючи піт з рудого обличчя, усіяного великими коноплинами ластовиння, старий Созоненко подав дівчині ржаву руку (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)