кораловий
КОРА́ЛОВИЙ, а, е.
1. Прикм. до кора́ли 1.
Даруючи матерi коралову гiлку, капiтан сказав тодi: – Є вони рожевi, голубi, а це, бач, бiлий... Багато на таких суден гинуло... Бо це зверху вiн у квiточках, а внизу – монолiт (О. Гончар);
“Актінії, – прочитав він, розкривши книжку посередині, – .. належать до класу коралових поліпів, але не мають вапняного кістяка” (І. Роздобудько).
2. Утворений з вапнистих відкладів коралів (див. кора́ли 2).
Нічне місто виглядало однією суцільною істотою, здавалося зрослим докупи, як кораловий острів серед широкого темного моря (В. Підмогильний);
Коралові рухливі городи, Підводні скелі, й дикі чорториї, І всі омани темної води Він, як дитина матір, розуміє (М. Рильський);
Є в Тихому океані, закинутий далеко від материків і великих островів, маленький кораловий атол Бікіні (П. Загребельний);
Судно .. не затопуло лише тому, що в пробоїну випадково потрапив кораловий уламок і майже заткнув її (Т. Воронович, пер. з тв. Ж. Верна);
// Зробл. з коралів.
Мати носить воду, а Орися віджимає [білизну], коралове намисто з побрязкуванням плигає на грудях (Григорій Тютюнник);
Батько за корінного віжкував його [Антона]. Кров по двору – наче хто коралове намисто розсипав (В. Дрозд);
Перед його [Матвія] очима на таці лежали перлові намиста, кульчики з рубінами, коралові нашийники, каблучки зі смарагдами, браслети зі срібного мережива (Г. Пагутяк);
// Який має, містить корали.
На стіні .. висіла в поцяцькованій піхві шабля з чудовим срібним держалном з кораловими намистинами (І. Нечуй-Левицький).
3. Який має колір коралів (див. кора́ли 2); яскраво-червоний або рожевий.
Повні коралові уста неначе осміхнулись до його [нього] (І. Нечуй-Левицький);
Зуби блищали, мов перла з-під вуст коралових (Дніпрова Чайка);
Світанок тривав недовго. Розжарена куля сонця, вияснюючи коралову небесну гладінь, швидко підіймалася над обрієм (Любко Дереш).
Словник української мови (СУМ-20)