коректура
КОРЕКТУ́РА, и, ж.
1. тільки одн. Виправляння помилок у відбитках друкарського набору.
Чому ти не спитала його [Славинського], як думає він з коректурою перекладів з Гейне (Леся Українка);
Він став переглядати гранки. Читав, механічно правив коректуру (А. Головко);
[Михайло:] Я закінчу коректуру і тоді піду додому (Л. Смілянський);
* Образно. Життя іде і все без коректур, і як напишеш, так уже і буде (Л. Костенко).
2. Те саме, що коре́кта 1.
Я хотів би переглянути перед друком рукописи. В коректурі трудніше (М. Коцюбинський);
За столом, заваленим книжками.., коректурами й рукописами, сиділи двоє: Драгоманов і Павлик (П. Колесник);
– Не турбуйтесь, все гаразд буде, Маріє Олександрівно, дорогесенька ви наша. Себе тільки бережіть, одужуйте. А я коректуру вичитаю і одразу книжки надішлю (О. Іваненко);
Треба було поспішати – можна внести останні виправлення в коректуру своєї книги “Проблеми лікування раку” (М. Дашкієв).
Словник української мови (СУМ-20)