коропець
КОРОПЕ́ЦЬ, пця́, ч.
Зменш.-пестл. до ко́роп.
– Тільки дивіться, щоб коропець вас не вловив! Коропці в нас такі!.. – Та ми тільки так, щоб поборюкатися з коропом! – гукнули ми (Остап Вишня);
Нарешті моряк таки знайшов обидві рибини і до кожної радісно вигукнув: – Ось де ви, мої милі коропці! (С. Голованівський);
Далі почалося щось неймовірне: тільки закинеш немудру снасть, то й вже тягнеш чи коропця, чи краснопера, чи пліть. Ох, і видався ж день! (М. Стельмах);
Жирні коропці лінивим ходом, тягнучи за собою хвилю, пішли по течії. Вони плавно й поважно вихляли хвостами, луска на їхніх боках відсявала золотом (В. Близнець).
Словник української мови (СУМ-20)