косенята

КОСЕНЯ́ТА, я́т, с.

Зменш.-пестл. до ко́си (див. коса́¹).

Вона сквапно встала, і обтрусилася від соломи, і обібрала косенята від остюків, і, заплівши їх знов, зійшла із скирти (Т. Осьмачка);

Заново переплела доньку з одної у дві коси і сплакнула, притулившись устами до косенят (В. Бабляк);

– Прочитайте казочку. – Добре, добре, – пестив [дядько Павло] її, підбираючи з чола неслухняні косенята (М. Сиротюк);

Прийшла Пушинка в дім, а дівчинка в ліжку сидить, косенята розчісує. Мама дівчинку гладить по голові, допомогає стрічки вплітати (В. Багірова);

// Коротенькі або тоненькі коси.

Було заплете ті косенята, достоту так, неначе кішка позасмоктує (І. Нечуй-Левицький).

Словник української мови (СУМ-20)