котигорошок
КОТИ́ГОРО́ШОК, КОТИ́ГОРО́ШКО, шка, ч.
1. (з великої літери), фольк. Казковий персонаж – невеличкого зросту, але надзвичайної сили.
– Бабусю, розкажіть про жар-птицю, – благає Олеся. – Ліпше про Бову-королевича або Котигорошка, – просить Павло (М. Сиротюк);
Я захоплювався маленьким Котигорошком, який визволяв народ рідний з лютої зміячої неволі (О. Бердник);
Змій шугає угору, підсвічений смолоскипом, семиголовий, зубатий, страшний, зовсім як отой, що з ним бився Котигорошко (В. Дрозд);
* Образно. У намисті, у росах дорожка Засиніє в зеленім саду, І, притомлений Котигорошко, Я на груди землі упаду (А. Малишко);
* У порівн. Боляче було слухати отой дитячий стогін, боляче дивитися, як важко пересуває дитина манесенькі ніжки у валянках, як котигорошком підбігає вона (Іван Ле).
2. перен., жарт. Про невисоку людину, маленьку дитину.
Остапові згадався котигорошок. – Хіба я боюсь смерті? – чув він його цапиний голос (М. Коцюбинський);
Ти був іще малий котигорошок .. І от тебе розумники спитали (Можливо, й сам слова сказав я ті): Чим хочеш бути, хлопчику, в житті? (М. Рильський).
Словник української мови (СУМ-20)