коханка
КОХА́НКА, и, ж.
1. Жінка або дівчина, що перебуває в позашлюбному зв'язку з чоловіком.
– Як він ненавидів того урядовця .. за те, що він чоловік його коханки, за свою ганьбу, за свою полохливість! (М. Коцюбинський);
Прибігла Сафарова мати й троє дівчат, чи то бідних родичок, чи то Омирових коханок (З. Тулуб);
Вона залишатиметься коханкою, навiть на подружньому ложi. Вона не здатна вiдчувати обов'язку перед сiм'єю (Р. Андріяшик);
Пані, яка так віддано зазирає йому в очі і яку він час од часу десь там пощипує, думаючи, ніби того ніхто не бачить, – теперішня його коханка Леокадія Фоґель (Ю. Андрухович).
2. Жінка, що кохає; жінка, яку кохають; кохана (див. коха́ний 2).
Гарний козаченко Крадеться тихенько, На сопілку сумно грає У коханки під вікном (П. Грабовський);
Про батька з матір'ю чи про далеку коханку думає кіннотник, їдучи в нічне діло? (Л. Первомайський);
Тепер залишається знайти собі коханку з місцевих шляхетських красунь, потім ввійти до всіх господарських справ, і так до кінця життя (Д. Білий);
* Образно. На зеленій гілці примостився голосний соловей і щирим співом своїм вабив до себе свою коханку (Л. Яновська).
3. розм. Те саме, що песту́нка.
Мали вони дочку, і вона була в їх така коханка, що виросла, вже пора й сватать, а вона не вміла діла робить (Сл. Б. Грінченка);
Жила в мене пташка в цяцькованій клітці, Було їй доволі зерна і водиці; Співала коханка, себе розважала І томлену душу мою звеселяла (Л. Глібов).
Словник української мови (СУМ-20)