красень
КРА́СЕНЬ, кра́сеня і кра́сня, ч.
1. Уродливий хлопець, чоловік.
Смільчака такого, такого красеня, .. як цей хлопчик удався, пошукати по цілім широкім і великім світі (Марко Вовчок);
Се був високий, вродливий парубок .. – ідеал сільського красеня (І. Франко);
Чорний чуб і невеликі темні вуса робили з нього красня (І. Микитенко);
Ось сидить пошарпаний трохи колишній лев міських панночок – учитель географії, красень Борисенко (Б. Антоненко-Давидович).
2. Про того (те), хто (що) виділяється своєю красою, про щось гарне.
Огнем тремтячим блиснула луска, – Але .. правиця відпуска У темну воду красня золотого (М. Рильський);
Спочатку нічого не бачила [Софія] там, окрім круторогих красенів-волів (О. Гончар);
Добре тобі, місяцю ясний, Добре тобі, красеню світлий (І. Муратов);
Дім, що стояв на підгірку, здавався проти селянських хат красенем, хизувався ліпними карнизами (Б. Левін);
Красень-Київ немислимий без золотих бань і каштанів (із журн.).
Словник української мови (СУМ-20)