краснопір
КРАСНО́ПІР, ч.
1. род. пера. Те саме, що краснопі́рка.
Я розмотав вудку і почав ловити красноперів. Вони жадібно хапали моїх коників і ловились цього ранку напрочуд добре (О. Копиленко);
Ми, діти, любили гратися на схилах під нею. Уривки образів: прозоро-жовта течія могутньої ріки, зграї красноперів край берега, безжурні купальщики (О. Бердник);
Дідок смикнув вудку й витяг чималенького краснопера (В. Нестайко);
* У порівн. Крізь іскристі бризки сміху слова прориваються, мов срібні краснопери проти річкової течії (Є. Гуцало).
2. род. перу, збірн. Краснопірки.
На продуху, бокуючи, почали спливати плітки і краснопір, далі з'явилися щупаки (М. Стельмах);
Намисто красноперу усріблює річку (П. Мовчан).
Словник української мови (СУМ-20)